Колектив Рівненського міського центру зайнятості приєднався до благодійної акції, яка ініційована Фондом соціального захисту інвалідів, та надав фінансову допомогу 24-річному солдату – контрактнику Збройних Сил України, дубровиччанину Дмитру Булачку.
Не так давно у соціальних мережах була поширена інформація про те, що наш земляк, Дмитро Булачок, солдат Збройних Сил України в бою під Георгіївкою, що неподалік Луганська, отримав складне поранення в ногу і з 22 липня перебував на лікуванні у Харківському військовому шпиталі, де переніс дві складні операції, а тепер перебуває на лікуванні у військовому госпіталі Рівного.
Однак, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, Дмитро ні на що не скаржиться: ні на здоров’я, ні на обставини довкола себе. За плечима у цього привітного, щирого хлопця вже чималий життєвий досвід і так багато пройдених доріг.
Після закінчення дубровицького професійного ліцею юнак пішов служити до Збройних Сил України. Саме тоді і зрозумів, що армія – це його покликання, адже служба дала йому багато навичок, знань і додала впевненості в собі. Отож, згодом Дмитро вирішив на три роки продовжити військову службу за контрактом, у Львівській 80-й аеромобільній бригаді елітних високомобільних десантних військ. У вільний час багато займався спортом, знайшов в армії надійних друзів – щирих і чудових людей, з якими згодом довелося пройти війну на сході України.
У березні з десантниками першого аеромобільного батальйону Дмитро вирушив на Схід. З середини червня військовослужбовці 1 аеромобільного батальйону приступили до охорони Луганського аеропорту. Саме цей період Дмитро називає найскладнішим у своїй військовій службі, адже довелося пережити, побачити і відчути багато того, що важко передати словами.
Після поранення лише через добу потрапив у госпіталь. Шлях до медичного закладу був дуже непростим і довгим, знову ж таки під звуки обстрілів. Юнак добре пам’ятає, як товариш вколов йому обезболююче з аптечки, яке діяло лише кілька годин. Потім був больовий шок і така довга дорога до госпіталю.
Дмитро дуже не хотів, щоб про поранення дізналися його рідні, щоб не плакала і не переживала мама. Сім’я – мама, тато та брат – це найдорожчі для Дмитра люди. «Я дуже хочу, щоб в них все було гаразд і був мир на землі. Це я і називаю щастям» - каже молодий хлопець.
Дмитро не шкодує про своє рішення – служити за контрактом. Він ні хвилини не сумнівався в тому, що шлях, який він пройшов, – це його шлях. Його робота – захищати Україну і він виконував свій професійний обов’язок. Воювати повинні досвідчені люди, які психологічно і фізично готові до воєнних дій. Війна – це не справа хлопців, які ніколи не тримали у руках зброї.
Ось такий він, Дмитро Булачок. Щирий, простий, розумний, не по роках мудрий. Таким сином можуть гордитися батьки, земляком – усі ми, а патріотом – наша Україна. Саме такі сини української землі стоять сьогодні на захисті Вітчизни. Дай Боже, щоб швидше ці хлопці служили вже нашій мирній Україні і спокійнішими стали серця їх матерів.