Петро Коханевич належить до тих чоловіків, що вміють приховувати емоції за зовнішнім спокоєм. І на роботі, і вдома, і на війні. Це також зрозуміли і фахівці Рокитнівського районного центру зайнятості, куди звернувся чоловік за пошуком роботи, повернувшись із зони АТО.
Отримавши повістку, Петро вирішив без вагань, що виконає свій чоловічий обов’язок. Він не зважав на тих, хто уникав від армії, оскільки мав власну думку і власну позицію. За нього хвилювались молода дружина та син і коли проходив бойову підготовку у Володимир-Волинську, і у військовому таборі у Дачному, у Миколаївському полігоні, і, безпосередньо, у зоні АТО. Про подробиці того періоду молодий чоловік із притаманною скромністю розповідає небагато. Побувавши у гарячих точках, Петро Коханевич знає істинну ціну миру, тож про кінець війни мріє найбільше.
Маючи десятирічний стаж водія маршрутки, він мріяв продовжити водійську справу. В цьому йому і допомогла начальник відділу організації працевлаштування районного центру зайнятості Т. Кисорець, запропонувавши відповідну посаду у ФОП В.Домантовича. Працювати з людьми для демобілізованого – велике задоволення. Умови праці повністю його влаштовують: гідна заробітна плата, гнучкий режим роботи, хороше ставлення роботодавця.
По-різному складаються долі людей, у кожного своя стежинка в житті. Дивлячись на життєвий шлях цього чоловіка, хочеться повчитися у нього переборювати всі життєві труднощі і перешкоди і побажати йому наполегливості у досягненні мети.